Сьоме травня
Класна робота
Образ степу в романі й в українській літературній
традиції та фольклорі - ТВОРЧІСТЬ Б. ЛЕПКОГО
Сьогодні
ми визначимо хронотоп образу степу в романі та його зв'язок з образом степу в
українській літературній традиції та фольклорі, поглибимо знання про історичний
період гетьманування Мазепи. Сподіваємося, що цей урок стане уроком виховання
патріотизму.
. Літературний диктант
„Так — ні”(письмово)
1)
Кочубей займав найвище місце біля гетьмана, був генеральним суддею.
2)
Мазепа на сніданок звичайно їв молочну кашу.
3)
Любов Федорівна — мати Мазепи.
4)
„Мабуть, і на буйній Україні такий розкішний цвіт ще ніколи не цвів. Ріст,
погляд великих очей... усмішка, дивна й нерозгадана...” — це портрет княгині
Дольської.
5)
„Хоч полковий та не дуже то пишний був город, ніби велике село. Тільки декілька
кращих будинків пишалося на кілька церков”. Мова іде про Миргород.)
6)
„Старий я лис, щоб мене можна перехитрити”. Так про себе говорить полтавський
полковник Іскра.
7)
Мазепа був гетьманом 21 рік.
8)
Мазепа грав на бандурі, сам склав пісню про згоду.
9)
Кочубеїха в усьому слухалася чоловіка.
10)
В душі Чуйкевича образ Мотрі зливався з образом України.
11)
Кочубеїха більш за все хотіла видати заміж Мотрю за Мазепу.
12)
Мазепа був меценатом, будував церкви, жертвував на навчальні заклади.
Робота з поняттям теорії літератури
Хронотоп —
взаємозв'язок часових і просторових відносин у художньому творі. Прикмети часу
розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом. М. Бахтін
вважав, що часопросторові визначення в мистецтві та літературі завжди
емоційно-ціннісно забарвлені. Вчений розглядав хронотопи:
□
ідилічні,
□
містеріальні,
□
карнавальні,
а
також хронотопи:
□
дороги,
□
порогу,
□
замку,
□
вітальні,
□
салону,
□
провінційного міста.
«Образ
степу в українській літературній традиції та українському фольклорі”
Зародження
знакових для української літератури степових мотивів і тем починається ще в
усній народній творчості. Можна виокремити традиційні і усталені: мотив
одвічного „прокляття” степом; поетизація степу як найщирішого втілення землі;
степ як поле бою, степ як батьківщина, рідна земля. ці теми і мотиви
взаємопов'язані і яскраво виражені в історичних піснях та думах. Хронотоп
історичного епосу є реально існуючим, об'єктивно відображений поетичними
засобами. У героїчному епосі образ степу переважає. Він є визначним чинником
формування менталітету українців-козаків та степовиків.
Степом,
який для українця є значно більшим, ніж просто географічне поняття,
визначається рідний край, батьківщина, держава. Козацький степ є символом
української державності. У цьому випадку географічний ландшафт поєднується з
історичною пам'яттю: козаки сприймали степ як свою землю, на якій вони були
вільними, тому болісний відчай вчувається в піснях, тематично пов'язаних із
зруйнуванням Запорізької Січі. У фольклорі поетизується чисте поле, чистий
степ, степ широкий, край веселий і в той же час образ степу тлумачиться як
ворог, як одвічне прокляття України, тому що ця територія відбирала життя дорогих
людей. Найсміливіші тікали в степ, найхоробріші брали до рук меча.
В
історичних піснях степ постає як втілення землі як метафори життя та поля бою.
Образ українця як „хлібороба-войовника” (О. Ольжич).
Отже,
образ степу як метафори життя (мотив степу-чорнозему, який родить хліб) і
символу державництва (степ як поле бою, у якому стверджується право на землю) є
головними мотивами усної народної творчості.
Образ
степу у „Слові о полку Ігоревім” відкриває дивовижну картину степового буття
часів Київської Русі, позначену як прямими акцентами (степ як поле бою, ворожа
земля), так і метафорично-образними (степ як земля невідома, міфічна субстанція,
ворожа людині).
Образ
степу посідає особливе місце в багатьох творах української літератури. Степ —
це частина душі українця, його характеру. Степ для українців мав ще одне
символічне значення — волі. В українській літературі цей образ, як вияв
багатьох символів (вічності, батьківщини) знайшов широке застосування у творах
Т. Шевченка, М. Гоголя, Є. Маланюка, О. Довженка, О. Гончара.
Море,
поле і степ у поезії Шевченка символізують та втілюють дух козацької вольниці.
Там широко, там весело Од краю до краю... Як та воля, що минулась, Дніпр
широкий — море, Степ і степ, ревуть пороги, І могили — гори. Там родилась,
гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом
поле, Поки не остило...
У
творах Т. Шевченка образ степу вражає ландшафтною конкретикою. Поет гарно знав
степове довкілля, що відбилося у його творах у майстерних описах гаїв,
байраків, видолинків, річок, ярів, лугів, ланів, полів, ставків, які є
важливими формами степової екосистеми і гармонійно співснують: „Тихесенько вітер
віє, // Степи, лани мріють, Меж ярами над ставами // Верби зеленіють...”
(„Сон”), „...А кругом // Широколистії тополі, // А там і ліс, і ліс, і поле, //
І сині гори за Дніпром...” („Княжна”).
Образ
степу для М. Гоголя — це образ Батьківщини, сильної, могутньої й прекрасної. В
описі степу й позначилася гаряча любов Гоголя до рідної землі, віра в її силу й
могутність, замилування її красою й безкрайніми просторами. Привільні, безмежні
степи допомагають зрозуміти характер запорожців, джерела їхнього героїзму. У
такому степу можуть жити тільки мужні люди, гордою, сильною, сміливою,
наділеною широтою душі й щедрістю серця. Степ — батьківщина героїв,
богатирів-запорожців: „Степ, чим далі, тим ставала прекрасніше. Тоді весь
південь, весь простір, що становить нинішню Новоросію, до самого Чорного моря,
було зеленою незайманої пустынею... Нічого в природі не могла бути краще. Вся
поверхня землі представляється зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони
різних квітів...”.
У
творах вищезгаданих письменників ми бачимо розлоги описи степу, у той час як Б.
Лепкий не дає широкого опису цієї просторової одиниці, а просто називає її.
Читач, знайомий з фольклорною та літературною традицією зображення степу легко
розгадує ці натяки і має змогу будувати найрізноманітніші асоціації.
Саме поняття
степу у Б. Лепкого несе в собі відчуття волі, непевності і неприборканості. Воно є ознакою політичного безсилля
народу. На думку українського літературознавця, перекладача, педагога В.
Безушка, „На безмежних степах,.. де не розуміли, що свобода лежить в обмеженні
і в обов'язках, де кожний козак, осівши, хотів наслідувати шляхтича, бо це ж
був його ідеал в часі мира, — тяжко було взагалі наладнати державне життя”. От
і лепківський Мазепа, розглядаючи можливість досягнення самостійності
Гетьманщини, доходить висновку: „В тім то й біда, що Господь посадив нас не між
горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди
не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом. Степом назверх і всередині,
бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави”.
Робота з
текстом твору
Домашнє
завдання: (письмово)
З
урахуванням отриманої інформації виконайте текстроцентричний аналіз .
1.Дайте назву уривку.
2.Стилістична приналежність.
3.Знайдіть ужиті в переносному значенні слова, з’ясуйте
тип перенесення.
4.Доберіть до виділених слів антоніми.
5. Знайдіть у тексті синоніми, визначте їх стилістичну
роль.
6.Фразеологізми, значення.
7.Знайдіть у тексті запозичені слова, визначте їхні
ознаки, джерело походження.
8.Де можливо доберіть українські відповідники.
9.Порівняння.
9.Знайдіть власні імена людей, поясніть їх значення і
походження.
„Козаки
певно нарікають на нього (Чуйкевича), але не виявляють того по собі, тягнуться,
як струни, видно, військовий народ. як жаль, що не підтримують у ньому
вродженого лицарського духа! Без нього не устоїмося в степах. Нашого краю не
боронять ні гори, ні море, ні рови, ні башні твердинь, від чого ж тоді, як не
від лицарських грудей відіб'ється ворожа навала?”
„Народ,
Мотря, стихія,— все одно, що степ і що море. Шумить! У кожного свої турботи, а
в народі своє... Поки живеш, шанують тебе, бо ти — цей вітер, що над степом
віє...”
Комментариев нет:
Отправить комментарий